Небесне і Земне
Синові моєму Павлові Матвієнку
Повір, нащадку, небо в нас одне,
Воно і грозами не обмине.
Воно вночі опуститься в сади,
Де наші залишаються сліди. А там, за обрієм, – чужі краї,
Тож бережи шматочок рідної землі.
До України – як до храму
Сльозу точу, але не плачу,
Я рідну Україну бачу,
Її народ, її багатство
Та ще людей високе братство. Щоб серце людям дарувати,
В біді народ не забувати,
А разом з ним у згоді жити,
Я ж колосок – від роду житній. Тому я з полем змалку зрісся,
Я – син вишневого Полісся –
Іду щодня у світлу браму –
До України – як до храму. Сльозу точу, але не плачу,
Як пісню, Україну бачу.
Щаслива мить, що зве на подвиг, –
То кожен крок мій, кожен подих.
Діти Землі
Ми – діти історії,
Як і діти Землі своєї.
Тож обов’язок мій –
до витоків повертатись,
Де і сьогодні у пам’яті –
Бабусина казка,
Пісні мого родоводу,
що не виспівані і досі,
Та легенди краю Поліського,
що висвічують, як перлини. Повертаюсь до мудрості,
освяченої віками,
Велич предків своїх читаю.
А були ж там – Володимир Хреститель
і Ярослав Мудрий,
Тарас Шевченко і Леся Українка...
Бабусина казка,
Пісні мого родоводу...
Відтоді ми – діти історії,
Ми – зіниці своєї держави,
Голос її незмовкний
І непокірна Пам’ять. Та найперше ми – діти Землі своєї.
Від пралісів і рік Полісся
Звіку нам судилась Україна,
Сивий плин Славутича-Дніпра,
Та Карпат усміхнена гостина,
Та димок надшахтного копра. З пралісів і рік мого Полісся,
Від степів, де гнеться ковила, –
Власні мої роки простяглися,
А крізь них – дорога пролягла. З юності – до зрілості дорога
Чи мережі путівців, доріг...
Та завжди лишалася тривога,
Що і досі я в душі зберіг. Як без неї жити і творити!
Без тривог погаснуть і зірки...
Ми землі Шевченка – мужні діти,
Є ще в цьому світі козаки.
Людина – скрипка Людина – скрипка,
що звучить завжди,
Людина – то мелодія,
яка ніколи не затихне...
Так світ очей
звикає до води,
Я вірю, так до музики
тривожний Всесвіт звикне. Друкується за книгою Володимира Матвієнка
«На рідних роздолах».
Київ, «Український письменник»
Музикант, який переміг мінор
 Особливе місце у програмі презентації нового компакт-диску Ігоря Завадського посіла прем’єра твору, якого на диску нема. Це – соната Джузеппе Тартіні «Трель диявола», яку акордеоніст перетворив на «Ангельські трелі», змінивши не тільки музичний текст, але й ідейний зміст. Епіграфом для цього твору, який сміливо можна називати першою композиторською роботою Ігоря Завадського на серйозному рівні, стали слова Лоренса Пітера: «Диявол ще не може змінитися. Колись він був ангелом і, можливо, продовжує еволюціонувати». В основу твору Ігор заклав драматургійний конфлікт між силами добра і зла. Два протилежних музичних образи весь час змінюють одне одного. При цьому трелі ангела зміцнюються, а трелі диявола поступово послаблюються і переходять у плач каяття. Цей твір Ігор планує включити до свого майбутнього диску.
«Мінор-2», як і попередній альбом «Мінор. Від Баха до П’яццолли», – це частина своєрідної антології виконавської майстерності Ігоря Завадського, де чільне місце належить класичній музиці у його власному перекладенні для кнопкового акордеону.
«Мінор-2» – це сучасні можливості кнопкового акордеону. Це різноманітний репертуар і різні музичні стилі: класичне барокко, поліфонічна, романтична музика та сучасні естрадні обробки.
До альбому «Мінор-2» увійшли 17 композицій, три з яких є новими версіями творів з попереднього проекту: «Жарт» Баха, Концерт «Зима» з циклу «Пори року» Вівальді та «Лібертанго» П’яццолли. Крім 11 сольних номерів у альбомі також подано чотири твори в дуеті з Євгенією Черказовою та два концерти Вівальді у супроводі ансамблю «Гранд-акордеон», що складається з десяти акордеоністів – студентів Національної академії музики імені Петра Чайковського.
Назва альбому не випадкова. Вона близька автору у всій багатогранності значень цього слова. Мінор – не лише позначення тональності в музиці, але й романтичний, меланхолійний настрій. Твори, представлені на компакт-диску Ігоря Завадського, мають різні відтінки та характер: монументальність, іронія, героїзм, замріяність, трагедія, ностальгія... Для передачі такої розмаїтості мінору музикант професійно використовує яскраву палітру звуків свого тембрально багатого інструмента.
– Головне в тому, що робить Ігор, – зазначив відомий київський мистецтвознавець Ігор Диченко, – це вміння перемогти мінор.
Андрій БРИГІДА
|
|
