– Павле Володимировичу, скажіть, будь ласка, Ви вже відчули себе справжнім парламентарієм, адже традиційні сто днів із вступом на «посаду» минули?
– Ви знаєте, я відчув себе парламентарієм, коли вперше увійшов до сесійної зали Верховної Ради України. Саме тоді з’явилось усвідомлення відповідальності, яку поклали на мене виборці, надавши свій мандат довіри відстоювати права та інтереси жителів нашого 66-го округу. Обов’язки парламентарія були відомі ще до того, як був обраний депутатом. Тепер же я особливо їх відчуваю, коли читаю десятки листів, у яких виборці здебільшого звертаються з проханнями допомогти матеріально, вирішити ті чи інші болючі господарські й житейські проблеми. А їх, як ви знаєте, вистачає у нашому житті і в суспільстві. Та ці проблеми стають ще відчутніші на місцях, тобто коли я буваю у своєму 66-му виборчому окрузі, а саме: в Коростенському, Лугинському, Овруцькому, Народицькому районах і, звичайно, в окремих селах
Повірте, я там частий співрозмовник виборців і намагаюсь у міру своїх сил вирішити невідкладні питання. Думаю, мені дещо вдається, людей поза увагою гріх залишати.
– Що вже вдалося зробити з передвиборної програми?
– Відповім коротко, продовжуючи попередню думку. Про зроблене мною, певна річ, краще знають ті, кому я допоміг конкретно. Прізвища тут називати не буду, але такі люди, родини, підприємства, школи є в кожному, вищезгаданому районі.
– Які труднощі існують у реалізації останніх питань цієї програми?
– Думаю, що труднощі давно і багатьом відомі. І найперше – це брак коштів. Освіту, як і наше вчительство, має реально підтримувати держава. Депутат у нинішній ситуації, хоч який би чутливий і добрий він був, – це один у полі воїн. До речі, проблемам освіти був присвячений мій виступ у Верховній Раді.
– Трішки розкажіть про свою парламентську «кухню»: де Ви, в більшості, в якій фракції, партії?
– Говорити про парламентську «кухню» сьогодні легше, дякуючи нашому Голові Верховної Ради В.М. Литвину, тому що саме за його розпорядженням забезпечено пряму трансляцію в ЗМІ роботи сесій. Отже, громадяни України можуть самостійно дати належну оцінку тому, що відбувається у Верховній Раді. Водночас не слід забувати про те, що основна законотворча робота здійснюється в комітетах. І саме від якості підготовки проектів законів у комітетах залежить у кінцевому результаті і успіх їх проходження у сесійній залі.
Відповідаючи на другу частину Вашого запитання скажу, що я очолюю Партію національно-економічного розвитку України (ПНЕРУ). Партія займає центристську позицію демократичного та патріотичного спрямування. Я вступив до лав згаданої партії у 1996 році і саме в цій партії вбачаю перспективу в майбутньому. Адже назва ПНЕРУ говорить сама за себе. Передовсім – це економічний розвиток суверенної України, підтримка вітчизняного виробника.
У Верховній Раді я – в більшості, працюю в депутатській групі «Європейський вибір».
– Над чим працюєте зараз у парламенті?
– Напевно, ви дивитесь телебачення, слухаєте радіо, – тож маєте деяке уявлення про парламентську роботу. Звичайно, хочеться якомога швидше прийняти потрібні закони. Та найголовніше, щоб вони запрацювали.
– Що Ви думаєте про нинішню опозицію і як ставитесь до неї?
– Про це вже багато говорено і написано. У кожній цивілізованій державі існують опозиції, часто вони допомагають вирішити порушені питання, дійти парламентської згоди. При цьому дуже важливо, щоб і опозиція сприяла вирішенню наболілих проблем виборців і загалом народу. А не тільки блокувала роботу сесії, як це часто ми бачимо.
– Ви очолювали АКБ «Національний кредит», були банкіром. Чи відчуваєте ностальгію за банківською діяльністю?
– А чого я маю носити в душі ностальгію, коли знаходжу вільну хвилину, часто заходжу в банк, знаю, що там робиться, забираю і перечитую пошту. Отже, мені доповідають про діяльність банку.
– Будучи банкіром, Ви широко займалися доброчинництвом. Чи продовжуєте цю, безумовно, милосердну і добру справу?
– Звичайно, продовжую. Допомагати людям – це покликання моєї душі. А голос милосердя прикрашає кожну людину, де б вона не працювала. Назву лише кілька благодійних справ, які на сьогодні зроблені. Скажімо, АКБ «Національний кредит» перерахував в Коростенську районну раду ветеранів 700 грн., в Овруцький відділ освіти – 2625 грн., у відділкову лікарню міста Коростеня – 1500 грн., у Коростенський дитячий садок №6 – 1500 грн., в селі Гулянці Житомирської області дитячий садок отримав 3000 грн. Промінвестбанк надав допомогу Бондарівській ЗОШ у розмірі 3000 грн., Лугинській ЗОШ №1 – 2000 грн., ЗОШ села Латаші Народицького району – 1235 грн., Коростенській районній бібліотеці – 1162 грн., Коростенський територіальний центр захисту пенсіонерів отримав 1500 грн., і цей список можна продовжувати.
– Ви є генерал-полковником Козацького війська Запорізького України. Кілька слів, будь ласка, про це Всеукраїнське громадське об’єднання.
– Козацькі традиції дійсно поважались на Січі. Вони широко освітлені в українській історичній літературі. Не так давно створене Всеукраїнське громадське об’єднання козацтва. І хочеться, щоб його діяльність стала відчутною і вагомішою серед нашої громадськості. Дійсно приємно, що на Великій раді козацького війська мені як генерал-осавулу Козацького війська Запорізького України було вручено орден «Козацька слава» ІІ ступеня. Вручаючи орден, рада наголосила, що саме молоді козаки, патріоти своєї держави, зможуть вивести нашу країну зі складного економічного становища.
– Павле Володимировичу, політична діяльність вимагає багато часу, але життя є життя. Розкажіть трохи про себе, про сім’ю, Ваші захоплення у вільний час.
– Чогось особливого чи незвичайного не скажу. Після школи закінчив Київський державний економічний університет. Потім стажувався і вивчав економіку в Лондоні. Володію англійською мовою, читаю і перекладаю. Одружений, маю двоє дітей. Коли маю трохи вільного часу – читаю дітям казки і сам щось вигадую для них.
– Ваш батько – відома людина, а окрім того пише вірші, гарно співає. Чи є час завітати до нього і навіть разом заспівати улюблену пісню?
– Якщо людина не має часу провідати батьків, то вже неповага до свого роду і родоводу. Певен, що від батька, матері дітям передається найсокровенніше: людяність, любов, пошана й повага до старших. Таким з найменших років пам’ятаю, зримо бачу і відчуваю своє родинне оточення.
Пізніше саме від батька почув ціле гроно мелодій та народних пісень. Тому і сьогодні для мене поетична, пісенна творчість мого батька – то його привітні очі і чутлива душа.
– І нарешті, Ваші побажання коростенцям, читачам «Вечірки».
– Коростенщина давно стала мені рідною землею. Адже в селі Білка, недалеко від Іскоростеня-Коростеня, народився мій батько. Тому всім коростенцям бажаю насамперед здоров’я, добробуту, душевної злагоди. А читачам «Вечірки», – щоб збувалися всі їхні задуми й надії.
|
