 Створення Ліги великих банків, до якої ввійшли Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк, Ощадбанк та Експортно-імпортний банк, багатьма було зустрінуто багнетами. Серед тих, кому вона стала кісткою в горлі, є люди з «верхів», представники комерційних банків, деякі вчені-економісти. На адресу Ліги й досі летять стріли критики, її звинувачують у прагненні стати монополістом у банківській системі та інших «гріхах». Противники Ліги вважають, що в такому об’єднанні не було необхідності, й мотивують тим, що є Асоціація комерційних банків, до якої запрошували й “велику п’ятірку”. Відмовилися, отже, мають якийсь “свій інтерес”...
Під час розмови з Головою Правління Промінвестбанку Володимиром МАТВІЄНКОМ, одним з ініціаторів створення Ліги, кореспондент з’ясувала, чому зазначені банки вирішили працювати в одній упряжці і який свій інтерес переслідують.
– Певними колами чиниться тиск на великі банки, – зауважив Володимир Матвієнко. – Дедалі частіше лунають голоси, у тому числі й з високих трибун, що такі структури в нашій системі не потрібні, мовляв, від них усі біди. Насправді ж біда очікує тоді, коли реалізувати такі горе-пропозиції. Розвал великих банківських структур – прелюдія до того, щоб розвалити великі підприємства, а вони є основою нашої економіки. Маємо обов’язково враховувати те, що наша держава свого часу розвивалась як індустріальна, у ній велика питома вага машинобудування, енергетики, сільського господарства, військово-промислового комплексу. Отже, основне навантаження на великих підприємствах, які, до речі, й дають найбільші надходження валютного виторгу і, не буде перебільшенням, вирішують долю України. Тож їм треба підставити плече, надати всіляку підтримку. Виходячи з інтересів держави, наша «п’ятірка» й обслуговує великі підприємства. А досвід у цьому напрямі має кожен з банків, які ввійшли до Ліги. Зокрема, Промінвестбанк за роки незалежності України вклав у виробництво (металургію, машинобудування, військово-промисловий комплекс, суднобудування, переробну промисловість, танкобудування та ін.) понад 12 млрд дол. США, тобто більше, ніж усі міжнародні інституції. Торік понад 2 млрд дол. – 52% з усіх кредитів, які ми вкладали в економіку, – одержали 46 пріоритетних підприємств. Багатьом кредити не просто допомагали, а можна сказати, рятували. Коли б, скажімо, ми не ризикнули і не вишукали кошти для відновлення танкового виробництва, то його вже не було б, і сотні мільйонів доларів у країну щороку не надходили б. До речі, клієнтура Промінвестбанку забезпечує майже половину експортних надходжень державі. Тож об’єднавшись, ми зможемо більше зробити не тільки для економіки України, а й для підтримки, утвердження і розвитку великих банків, для того, щоб вони залучалися до управління грошовою системою.
Чи, може, хтось воліє перейти на повне обслуговування західними банками? Тоді Україна втратить такі важливі ознаки державності, як грошова система, власні гроші тощо, і, хоче-не-хоче, а перетворюватиметься на додаток до економічно розвинених країн.
– Володимире Павловичу, але ж і Асоціація комерційних банків створювалася для координації зусиль. То чому ж Вам не по дорозі?
– Розходження з цим об’єднанням у нас досить серйозні. Асоціація проводить політику, спрямовану на підтримку малого бізнесу. Визнаючи, що це потрібна справа, адже ринок дає простір різним формам господарювання, ми водночас переконані, що орієнтувати й великі банки на дрібні виробництва невигідно, неефективно. Якщо й вони візьмуть такий курс, ніколи не вдасться вирішити глобальних проблем розвитку економіки. Крім того, нас не влаштовували умови вступу до Асоціації. Тепер стосовно загрози з боку Ліги як монополіста. Ті, хто вважає, що вона існує, мабуть, дуже погано вчилися у вузах і не мають практичного досвіду. Інакше б усвідомлювали, що монополізму в банківській системі взагалі не буває. Бувають банки великі, бувають малі, бувають фінансово сильні і фінансово слабкі. Що більший капітал сконцентровано в банку чи об’єднанні банків, то краще для економіки.
– Досить часто можна почути, що поле діяльності українських банків штучно звужене. А Ви як вважаєте?
– Я такої ж думки. Взяти норматив обов’язкового резервування банками залучених коштів. У нас це 17 відсотків фінансових ресурсів, а в більшості розвинутих країн – 2-3 відсотки. А що таке резерв? Це гроші, які не працюють. Півбіди було б, якби від цього потерпали тільки банки. А так ця політика рикошетом б’є по промисловості.
Обмежує поле діяльності вітчизняних банків і відсутність належних гарантій щодо повернення кредитів. Потрібні однакові правила гри і для західного, і для українського інвестора.
Незахищений у нас і той кредитор, який вклав кошти на реструктуризацію підприємства. Нерідко після так званої реструктуризації залишається склад готової продукції і контора, на які навішано борги, усі ж посадові особи «розбіглися» – і шукай вітра в полі. «З’їдають» наші гроші досить часто і невиправдані штрафи.
– Володимире Павловичу, те, що й очолюваний Вами банк потрапляв у такі ситуації, для багатьох стане несподіванкою, адже про Вас склалася думка, як про керівника, котрий все прораховує наперед, вибирає найкращі варіанти, вміє зробити правильний вибір.
– Що означає найкращі варіанти і напрями? Для мене, для нашого колективу це ті, на яких ми зможемо найбільше зробити для України, як я вже говорив, допомогти пріоритетним галузям та підприємствам. І незважаючи на те, що це досить важкі напрями і варіанти, не шукаємо легшої ноші.
Проте це не означає, що члени Ліги змирилися з проблемами, які ускладнюють роботу, звужують поле діяльності банків, стримують їх розвиток. Скажімо, на недавно проведеному засіданні ми прийняли рішення, яким визначено: для посилення взаємодії великих комерційних банків уважати за необхідне виробити узгоджену кредитну, відсоткову, інвестиційну політику та посилити вплив великих банків на законодавчий процес, діяльність уряду та НБУ. І ми вже працюємо в цих напрямах. Вони спрямовані на те, щоб 60% українського капіталу, які в руках нашої «п’ятірки», а також капітал інших банків використовували з найбільшою користю для України.
– Чимало банківських працівників обурюються тим, що в Указі Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 1999 – 2000 роки» перед органами виконавчої влади ставиться вимога не допускати неправомірної підтримки, створення та діяльності банківських установ. Чи вважаєте Ви це положення таким, що обмежує розвиток банківської системи?
– Ефективність нашої сфери не від кількості банків залежить. В Японії всього 26 банків, і вони виконують свої функції. Хтось скаже: то ж Японія. Так, і в нас у 1990 р. був Промбудбанк, який обслуговував усю економіку. Сьогодні в Україні понад 200 банків, а ще величезна мережа філій та відділень. А претензії до банківської системи досить серйозні, причому з різних питань. Бо в нас є такі банківські установи, в яких капіталу, як колись сказав Голова правління Національного банку Віктор Ющенко, вистачить на трикімнатну квартиру. То що ж вони можуть зробити для економіки? Причому новостворювані структури працюють у тих напрямах, на яких їх уже сила-силенна. Для чого дублювати один одного? Є ж багато вільних ніш для інвестування. Де ви знайдете банк, який поставив би завдання відтворити житловий фонд? Немає. Або такий, який узявся б довести до ладу каналізацію, з якої постійно тече-капає. Не знайдете. У гонитві за кількістю банків ми тільки розвели «рантьє», які можуть «з’їсти» цілу територію. Тож зазначена вимога Указу Президента спрямована на поліпшення ситуації. Банківська система буде ефективною, якщо банки матимуть достатній капітал, фінансуватимуть ключові життєво важливі проекти. Винятково важливо, щоб там працювали люди, яким притаманні не лише високий професіоналізм, а й в обов’язковому порядку – чесність, порядність, безкорисливість, висока відповідальність за долю країни. Молода Галичина. – 1999. – 11 травня
Друкується за книгою Володимира Матвієнка
«Роздуми банкіра». Київ, «Наукова думка», 2002
|
