То було воістину барвисте, багатоголосе пісенне дійство на вірші відомого економіста, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Павловича Матвієнка. Його поетична зоря вперше спалахнула в селі Білка на житній і гранітній Коростенщині, де народився майбутній поет. Саме звідти виспівалась одна з кращих пісень автора «Поліські в’язи», які і сьогодні вишумовують на сільських Білківських подвір’ях.
Талановиту, пронизливу музику до вищезгаданої поезії написав композитор, заслужений артист України Василь Волощук, котрий неоднораз бував у селі В. Матвієнка. Йому також навівали мелодію і шуміли Білківські в’язи, можливо, тому і вдалася гарною пісня. Процитую лише кілька рядків, що кличуть до материнського порога, нагадуючи про найсвященніше, до болю рідне, як і зоря над рідною домівкою:
Материн поріг бачу знов і знов,
Там зоря дитинства не загасне.
Там літа мої, що з лугів, з дібров,
Сняться й досі білоцвітним рястом!
Отже, дитячі літа і білоцвітний поліський ряст, наче двокрилля поетичної душі, яка у кожну вільну хвилину, стрімголов лине до Білківської оселі, до пам’яті предків, до піснетворчих джерел Полісся. Адже крім уже згаданих в’язів рідний край оспіваний у багатьох поезіях Володимира Павловича, зокрема: «Лелеча пісня», «Проводжали матір», «Школо моя», «Батькова сорочка», «Співали в травні солов’ї», «Люблю я свою Україну», «Від пралісів і рік Полісся», «Спогад про Серафиму», «У Білці біля криниці», «Бажання матері Лукії», «Гарбузова каша» тощо.
Не можна не згадати «Лелечу пісню» з музикою Валерія Іванцова у виконанні юної Марти Спіженко, лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів. До речі, киянка Марта – володарка золотих нагород Світового чемпіонату виконавських мистецтв у Голівуді (США).
Мирна, добродійна птаха лелека також не обминула село Білку. На подвір’ї батьків Володимира Матвієнка на високому в’язі – лелече гніздо, і прилітають крилаті птахи до гостинного двору впродовж десяти років. Тож і пісня, по суті, біографічна, Матвієнківська:
У лелеки власна пісня,
Хоч земля його – Полісся.
Щовесни він прилітає
І живе у нашім краї
Тут і небо, і дорога,
І ріка тече розлога.
Тут знаходить кожна птиця
Щось поїсти і напиться.
Тож пісенна зоря В. Матвієнка звучить на землі суверенної України, інша Мала планета під номером 6622 названа також його іменем. Цілком природно, що свій творчий вечір економіст і поет назвав «Моя зоря». А в одноіменному вірші є такі щирі і водночас планетарні рядки:
Планета, планета,
В тобі моє ім’я.
Планета, планета,
Я –твій, а ти – моя.
Воістину, зоря, що не загасне у віках! Микола СИНГАЇВСЬКИЙ, поет,
заслужений діяч мистецтв України
Фото Віталія ПРИХОДЬКА
|
