 Нещодавно в Києві пройшов Міжнародний турнір з рукопашного бою за версією IBF. Осінній Київ приймав у спорткомплексі «Динамо» команди з України (Київ та область, Суми, Житомир), збірні Німеччини, Голландії, Польщі та Угорщини. Організатором цих змагань виступила Національна федерація рукопашного бою України, яку очолює президент IBF України – Олександр Георгійович Гартвич (VII дан з рукопашного бою).
Перше командне місце виборола команда України, друге – Польщі і третє – Німеччини. З 120-ти учасників змагань 40 представляли Україну. До складу української команди входили вихованці клубу «Поєдинок»: Олександр Сазанович і Антон Бочкарьов, яких тренує Олег Анатолійович Білько – головний тренер української збірної, майстер міжнародного класу (IV дан з рукопашного бою і IV дан з джиу-джитсу). Вихованці Олега Білька вже відзначились весною цього року в Кракові (Польща). Тоді Польща перемогла в командному заліку, але хлопці з «Поєдинку» завоювали призові місця – Олександр став чемпіоном Європи, а Антон срібним призером серед юніорів. До того ж юніорський чемпіон став ще й срібним призером серед дорослих, перемігши досвідченого 39-річного поляка, інструктора з рукопашного бою.
Сьогодні українська команда складає конкуренцію найсильнішим командам світу. Чудовим свідченням цього, крім самих виступів, є нагороди – на чемпіонатах Європи юнацька збірна завоювала 52 медалі, з яких 21 – золоті. Піклуючись інтересами молоді взагалі і клубом «Поєдинок» зокрема, на цих змаганнях офіційним спонсором виступив Павло Володимирович Матвієнко – народний депутат України, голова Партії національно-економічного розвитку України, який є почесним президентом клубу. Тому на кімоно «Поєдинку» можна побачити емблему ПНЕРУ. Мабуть, ще живий козацький дух захисників і є ще люди, які можуть гідно представити Україну та її народ як кулаками на татамі, так і своїми конкретними діями в політиці, економіці, своїй суспільній діяльності чи будь-якій іншій царині. Та й просто хочеться вірити, що Україна гідний суперник, і не лише в спортивних змаганнях.
Олександр ЛЕВЧЕНКО
Битою по «артилерії»
Городковий спорт відроджується. Про це з оптимізмом говорилося на цьогорічному розіграші Кубку України, який відбувся в Прилуках на Чернігівщині. Зараз цей вид спорту дещо забутий у нашій країні. Але завдяки спільним зусиллям організаторів змагань – Державного комітету з питань фізичної культури і спорту та Федерації городкового спорту – «городки» повертаються на спортивні арени України.
Недаремно кубок 2002 року розігрували у Прилуцькому городковому комплексі. Адже саме тут у ХХ столітті грали зірки. Їхні фото не раз можна було побачити на сторінках всесоюзних газет і журналів. Ще наприкінці 80-х на початку 90-х років збірні Росії, Білорусі та України із запалом «розбивали» тут найважчі фігури. Але після розпаду Союзу цей спорт зазнав майже повного занепаду. Лише інколи ентузіасти-городківці «розбивали» тишу на спортивних комплексах, які будували великі підприємства.
Прилуцький машинобудівний завод «Будмаш» пережив важкі часи, але його городковий комплекс не втратив свого призначення, і захоплюючі змагання знову повертаються в ці краї. Цьому також посприяв і спортивний комітет Прилуцької міської ради.
Позмагатися за Кубок приїхали спортсмени з Полтавської, Запорізької, Луганської, Дніпропетровської, Львівської областей, міста Києва та Республіки Крим. Більшість з них майстри спорту. У особистому заліку між собою змагались спортсмени різного віку. Дуже приємно, що росте юна зміна нинішнім чемпіонам. Граючи поза конкурсом, юні городківці переживали за своїх старших колег.
У підсумку І місце посіла команда з Криму, ІІ місце – «Днепр-1» (Орджонікідзе), ІІІ місце – команда з Луганської області.
За словами першого віце-президента Федерації городкового спорту України Володимира Євтушенка, городки мають перспективу на майбутнє. В деяких містах уже будуються криті комплекси для проведення змагань взимку. Потрібна підтримка спонсорів, а також увага засобів масової інформації.
А в світі цей вид спорту дуже популярний. В городки із задоволенням грають німці, фіни, шведи, мешканці Прибалтики та СНД. А вигадали і поширили по всьому світу цю забаву росіяни.
До речі, знайти справжній городковий інвентар в наш час дуже важко. В Україні його не випускають. Городківці майструють усе власними руками. Вага бити зазвичай коливається від 3-х до 5-ти кг, довжина до 1 метра. Городки, як і будь-яка інша гра, мають свої правила. Взагалі, це дуже тонка справа. Гравці розбивають «артилерію», «пушку», «літак», «кулеметне гніздо» – ці та інші не менш цікаві назви існують в городковому спорті й означають різні городкові фігури. На всі фігури бажано витратити якомога менше бит. Саме від цього залежить кількість отриманих очок.
Городки – цікава і захоплююча гра. Її краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Скористайтеся цією порадою і не пошкодуєте. Можливо, тоді вона вам подобатиметься не менше, ніж футбол чи бокс. Сергій ТВЕРДОХЛЄБОВ, фото автора |
