Україна знову перед вибором. Чинний закон «Про вибори народних депутатів», за яким половина депутатів обиралася за партійними списками, а половина – у мажоритарних округах, вже не влаштовує законодавців.
 Наприкінці вересня Верховна Рада розглянула низку законопроектів, що стосується зміни виборчої системи. Вісім існуючих проектів законів можна поділити на три блоки.
Перший пропонує запровадження пропорційної системи виборів.
Другий передбачає змагання у 450 виборчих округах політичних партій та блоків і безпартійних кандидатів.
Третій пропонує 27 регіональних багатомандатних округів з центрами у Києві, Севастополі, Сімферополі та обласних центрах. Депутатів обиратимуть за регіональними виборчими списками.
Історичний досвід свідчить, що доля будь-якої справи залежить від того, який ум за неї взявся.
Єдина ідеологія, якій мають бути підпорядковані всі без винятку дії – захист національних економічних інтересів. Виходячи з цього, слід замислитися, кого ми обираємо до вищого законодавчого органу.
Зараз насправді підзвітними є лише депутати-мажоритарники, які весь вільний час присвячують роботі з виборцями, вирішуючи нагальні питання. Їхніми інтересами, на жаль, у парламенті нехтують. Бо, як зазначив один із народних депутатів-мажоритарників, «усі ми стали заручниками політичних сил». Доказів цьому шукати не потрібно. Досить лише проаналізувати процес обрання керівних органів, формування комітетів та комісій Верховної Ради, коли про мажоритарників навіть не згадували. Натомість партійні обранці виходять на вулиці зі своїми невдоволеннями. Імена багатьох із них нічого не говорять виборцям. А деякі стають «блукаючими форвардами», переходячи із фракції до фракції.
Ще одна депутатська вада – відсутність декого з них у залі засідань у день голосувань, коли вирішуються ключові законодавчі питання.
Наявна виборча система недосконала ще й тому, що не всі в суспільстві вбачають у політичних партіях носіїв своєї ідеології. І, як слушно зазначив Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, бажання деяких політиків запровадити пропорційну систему виборів полягає в тому, що вони хочуть забезпечити собі місце в наступному парламенті. Володимир Литвин висловив побоювання, що в разі проведення виборів за пропорційною системою, парламент може стати «безликим, оскільки і першу п’ятірку (з партійного списку) мало хто знає».
Обирати треба насамперед тих, хто здатен творити. Долю України вирішуватимуть не партії, не блоки, а лише особистості. І тому потрібен такий закон, який би «штовхав» нагору особистостей, інтелектуалів, патріотів.
Пропорційна система можлива за умови визнання суспільством партій. А тому партійне представництво на цьому етапі має бути пропорційним до кількості отриманих голосів виборців незалежно від кількості політичних партій. Тому заради досягнення справедливості й надання всім політичним партіям рівних можливостей, слід, насамперед, відмінити існуючий чотиривідсотковий бар’єр.
Необхідною умовою просування вперед шляхом демократії було б обов’язкове законодавче передбачення процедури відкликання депутатів, які не виконують передвиборчих програм. Це стало б своєрідною перепоною на шляху демагогів, які, щойно отримавши депутатський мандат, забувають про свої обіцянки виборцям. Україна не повинна бути заручницею «грошових мішків», рабою кланів.
Слід також виключити можливість об’єднання різних партій у передвиборчі блоки, що знову ж таки ставить партії у нерівні умови й дозволяє впливати на хід і результати виборів. Чим більше партій братиме участь у виборах, тим менша ймовірність впливу на них із боку владних структур. Варто пам’ятати, що виборці голосуватимуть не за блоки, а за ідеологію.
І не слід забувати беззаперечну істину: чим більше кращих представників народу прийде до влади, тим краще буде всім.
Сергій ЦИГАНКОВ
|
