| |
Основною причиною «зависання» кредитів на сьогодні є непрогнозована економічна ситуація в Україні. Майже кожне успішно працююче сьогодні підприємство може завтра «сісти» через «наїзд» податкової, зміну курсу гривні і т. ін. Важко спрогнозувати, чи поверне нормально працююче підприємство кредит через декілька місяців, чи до моменту його погашення воно збанкрутує.
Люблять також у нашій державі «допомагати» чужими грішми наближеним підприємницьким структурам різного рангу чиновники, які часто «пропонують» видати кредит у певній сумі певному підприємству. При цьому банк, як правило, отримує лише головний біль, оскільки ніхто і нічого банку в такому випадку повертати не збирається.
Непоодинокі випадки, коли недобросовісні клієнти намагаються «кинути» банк, надаючи йому неправдиві документи або «липову» (неіснуючу чи неналежну їм на праві власності) заставу, хоча наймасовішими такі спроби були в інфляційні роки (1993-1995рр.).
Практика кредитування свідчить, що показником високого рівня розвитку бізнесу, відповідності позичальника комерційній етиці, елементарній порядності є те, як він дотримується договірних зобов’язань взагалі, і кредитних – зокрема. Довіра до конкретної особи при наданні кредиту досить часто буває суттєвішою, ніж довіра до торговельної марки чи до вартості заставного майна.
Наочним підтвердженням останнього може бути приклад кредитування установою банку Красилівського агрегатного заводу – підприємства державної форми власності, яке спеціалізується переважно на випуску продукції військово-промислового призначення, і обслуговувалося до цього в акціонерному комерційному банку «Україна». Коли декілька років тому колишня адміністрація заводу на чолі з директором М.Ю. Бохонком звернулася до відділення Промінвестбанку з проханням надати кредитну підтримку підприємству для збереження темпів виробництва, заявивши про свою готовність надати як забезпечення найліквіднішу продукцію, банк пішов їй на зустріч. Проте не так сталося, як гадалося. Директор заводу не тільки не виконав своїх договірних зобов’язань по поверненню кредиту, але й почав активно протидіяти намаганням банку реалізувати своє заставне право.
Для цього було навіть залучено прокуратуру району, яка заявила позов про визнання договору застави недійсним (буцімто з тієї причини, що заставне майно вилучене з цивільного обороту). Однак, суд визнав правоту банку, і в позові було відмовлено. Кредит врешті-решт завдяки наполегливості Центрального відділення Промінвестбанку було погашено шляхом реалізації заставленого майна через Укрспецекспорт.
Докорінно змінилися взаємовідносини банку і заводу з призначенням нового керівника підприємства – Петра Володимировича Королюка. Завдяки особистим якостям директора заводу – чесності, порядності, вимогливості, принциповості значно зросла кредитна дисципліна підприємства, а відповідно – і довіра до нього з боку банку. Саме авторитет цього керівника підприємства є запорукою сьогоднішніх добропорядних партнерських відносин Красилівського агрегатного заводу і Промінвестбанку.
І подібних прикладів можна навести чимало.
Процедура повернення «проблемних» кредитів не вкладається в однозначні стандартні схеми. Діапазон варіантів вирішення питань широкий: від ліберальних методів «роботи» з боржником до категоричного банкрутства тих, які відверто ігнорують намагання банку узгоджено розв’язати проблему.
Якщо клієнт не «ховається» від кредитора, а прямо і завчасно інформує банк про поточні і можливі труднощі з погашенням кредиту, то банк намагається допомогти відшукати і, як правило, знаходить найменш болючий для клієнта варіант виходу з проблеми. Це і робота з дебіторами позичальника, для яких нерідко поява банку як потенційно сильнішого судового позивача нерідко буває достатньою для позасудового врегулювання питання повернення ним боргу боржникові банку, і допомога в реалізації належного позичальнику майна, в т.ч. заставленого.
Ефективним видається і перебирання банком на себе управління активами позичальника з метою їх раціонального використання чи реалізації для якнайшвидшого погашення заборгованості. Проте результативним цей варіант є тоді, коли в такого горе-позичальника ще є чим «поуправляти» і наявне бажання на подібну співпрацю.
В процесі погашення кредиторської заборгованості нерідко застосовується такий досить привабливий механізм, як уступка вимоги і перевід боргу, в т.ч. шляхом застосування товарних схем. Бувають випадки, коли доречно застосувати вексельну форму розрахунків.
В умовах нестабільності розрахунків у національному масштабі пролонгація не завжди є ознакою поганого «самопочуття» клієнта.
Однак, варто відзначити, що вона є виправданою лише в тих конкретних випадках, коли з певних об’єктивних причин на нетривалий період затримуються чи реалізація продукції позичальника, чи надходження коштів від контрагентів останнього за вже відвантажену продукцію або надані послуги. Перенесення строків повернення кредиту в зазначених випадках дозволяє і зберегти нормальні партнерські стосунки з клієнтом, і повернути, хоча і з запізненням, кредит та відсотки.
В більшості ж випадків пролонгація лише відтягує, а точніше «задавнює» вирішення питання, яке доцільніше було б розв’язувати негайно. Тому підхід у кожному конкретному випадку має бути індивідуальний, з урахуванням усіх позитивних і негативних обставин.
Окремої уваги заслуговує банкрутство – процедура, яка не є приємною для обох сторін кредитних правовідносин. Однак попри всю тривалість процедури, складність механізмів її реалізації банкрутство позичальника нерідко є для банку єдиним дієвим способом повернення кредиту, хоча застосовує його Промінвестбанк як крайній захід, коли практично вичерпані всі інші можливості для погашення заборгованості.
До такого крайнього заходу довелося вдатися Хмельницькому Центральному відділенню Промінвестбанку стосовно ВАТ «Городоцьке верстатобудівне виробниче об’єднання «Говер», керівництво якого самовільно, без відома банку, реалізувало заставлену продукцію заводу, яка забезпечувала наданий підприємству в 1998р. кредит у сумі 500 тисяч гривень. Фактично протиправні дії колишнього директора заводу В.І. Мельника, який здійснив відчуження застави інсайдеру підприємства, призвели до банкрутства заводу-монополіста колишнього СРСР з випуску деревообробних верстатів. Усі пропоновані банком до цього схеми поетапного погашення заборгованості шляхом часткової реалізації майнових активів боржника з метою збереження його діючих потужностей відкидалися ним, як неприйнятні. Адміністрація ж району не виявила ніякого інтересу до запобігання краху підприємства, що наближався.
І розв’язка настала. Збанкрутіле підприємство продане з аукціону. Кредит, звісна річ, погашено. Колишні керівники заводу – винуватці краху підприємства... успішно функціонують в інших структурах.
Автор не мав на меті розкрити в межах цієї статті всі причини виникнення проблемних кредитів та методи їх ліквідації. Він лише намагався привернути увагу певної категорії банківських фахівців, які повсякденно стикаються з цим наболілим питанням, до викладеної проблеми, і, з урахуванням власного досвіду, накреслити найбільш дієві шляхи її подолання.
Василь ВАКІВ
начальник юридичного відділу філії
«Хмельницьке Центральне відділення Промінвестбанку»
| |
