| |
Роздуми над прочитаним
Дві публіцистичні книжки Володимира Матвієнка «Держава і банки» та «Автограф на гривні» це, насамперед, позиція людини – господаря, справжнього економіста, професора, Голови Правління Промінвестбанку. А якщо одним словом – державотворця. І дійсно, вище названі книги – багатогранні, рясно засіяні зерном людської взаємності і взаєморозуміння. Тобто глибокі роздуми про сучасну суверенну Українську державу.
Насамперед хочу зазначити, що це аж ніяка не критична стаття про згадані книги, а лише роздуми про публіцистику, про світогляд і неспокій душі людини одержимої, талановитої, мудрої. Звичайно ж, подібні риси не часто можна відчути в характері однієї людини. Причому вони органічні для Володимира Павловича, як природний, органічний колосок на житній стеблині, як весняне листя на поліському клені. Адже родом В. Матвієнко з нашого древлянського Полісся. З того краю, де синьозоро квітнуть льони, а лелеки неквапно бродять споришевими берегами річок та болітець. Благородство і лелече довір’я – то неповторне світло в очах співучого Володимира Павловича. А якщо воно озивається в мелодіях, то це надовго, на все життя.
Кажу це тому, що в доробку поета Володимира Матвієнка налічується майже сто пісень, багато з яких уже знайшли дорогу до серця людського. Перелік його пісенних творів зайняв би немало місця, відтак я назву бодай кілька з них, зокрема: «Люблю я свою Україну», «Поліські в’язи», «В зеленім селі на Поліссі», «Сини України», «Срібна тополина», «Три весни», «Стольний град Київ», «Пісне моя зоряна», «Козацька доля», «Дорога спогадів моїх», «Пелюстка неба», «Плакала берізка», «Лелеча пісня», «Проводжали матір», «Величаві Карпати», «Школо моя» тощо.
Пісенна творчість Володимира Матвієнка, на жаль, ще не оцінена як годиться. Та все ж його пісні увійшли до репертуару багатьох популярних, добре знаних виконавців, заслужених та народних артистів України. Побачили світ кілька дисків з піснями Володимира Павловича, вони часто звучать по українському радіо, з концертних майданчиків.
У фахівців-банкірів, економістів, підприємців і промисловців, які співпрацюють з Промінвестбанком, багатогранність таланту і практична діяльність Володимира Матвієнка завжди викликали повагу. Його чесна життєва позиція, виваженість думки, доброзичливе ставлення до колег, співробітників, знайомих – все це риси, притаманні його характеру, а отже, у багатьох на видноті. Іншими словами, в особі Володимира Павловича гармонійно поєднуються здібності дієвого організатора, громадського діяча і науковця. Воістину, свою творчу практику він уміє поєднати з науковою, організаційною і громадською діяльністю. А для цього потрібно мати неабиякий запас енергії, життєтворення і невтоми.
Я б сказав, що В. Матвієнко народжений творити добро людям. А відтак все добротворне, людське і людяне – в його душі, у прагненні засівати ниву життя. А вона при доброму, дбайливому догляді неодмінно зародить.
Для нього ж такою благодатною і родючою нивою була, є і залишається вся Україна, яку В. Матвієнко чудово знає, адже працював у багатьох містах і містечках, як скажімо: Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Краматорськ, Донецьк та інших індустріальних центрах. Тож Україна для нього, як на долоні.
І водночас, як і в кожної людини, у Володимира Павловича є найрідніший закуток на зеленошумній Коростенщині – село Білка, де він вперше з’явився на світ. Звідти ж беруть початок його дороги, що ведуть у краї Шевченка і Франка, Лесі Українки і Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного та Івана Нечуя-Левицького. Перелік можна продовжити. Але в пам’яті з покоління в покоління для людини постає земля з хліборобами, садівниками, сівачами, зодчими, науковцями, добротворцями тощо. Отже, Батьківщина – то насамперед місце дії. Рідний край, отчина, природа і правічна течія життя народу, тобто батьків і дітей.
Причому до цих зовнішніх прикмет варто неодмінно додати реальну історію – найдавнішу і ближчу до нас, проблеми економіки, соціології і філософії. Лише в такому єднанні стають очевидними риси людини і землі, на якій вона живе і трудиться. І певна річ, людська відповідальність за все живодайне, суще і непроминуще, що твориться довкруг нас. Адже ми люди, а отже, причетні до цього.
Про все це розповідає Володимир Павлович у своїх книгах. Наступальна, нуртуюча публіцистика – то розкрилля життя економіста В. Матвієнка. Він уміє не тільки побачити паростки нового, але й глибоко осмислити і ствердити все побачене публіцистичним словом. Тобто уміє щиро поспілкуватися з людьми, конкретніше, зі своїм читачем. І тут у професора і поета Володимира Павловича завжди вистачає почуття міри і смаку.
Він залишається такою особистістю, таким людинознавцем, яким тільки може бути. А отже, справжнім.
Продовжуючи цю думку, хочу додати: мовби народжений самою людяністю, а тому прагне завжди почути людину, відгукнутись на її біди і клопоти. І все це від отчого порога, від батьківської-материнської хати, що в поліському селі Білка на Житомирщині, від криниці, де вода найсмачніша.
Недаремно ж в одній із своїх пісень поет-лірик, поет-пісняр Володимир Павлович сповідує синівську думку:
Сонце заграло в росині
День, як веселка, довкола.
Мудрістю в душу хлопчині
Дивиться Білківська школа.
Роки, мов думи досвітні,
Вже зацвіли сивиною.
Де б не бував я у світі,
Білківське небо зі мною.
Такі вони – автографи життя і віри невтомного будівничого нашої суверенної України.
Микола СИНГАЇВСЬКИЙ,
поет, лауреат премії імені Лесі Українки
| |
