| |
Пам’ять – птаха моя
Білі ромашки, зелена трава,
Тут моя пам’ять – мов птаха жива,
Все в ній до краплі за мить ожило,
Як українського неба тепло.
Наче в дитинстві, я прагнув знаття,
Щоб відкривать блискавиці життя.
Знати самому, що в ніч грозову –
Я, мов трава на лугівці, живу.
Тут набирався я сили й тепла,
Тут, мов ромен, і душа зацвіла.
І відкрилась мені таїна,
Що незнищенна моя сторона.
Я ж – тільки птаха на древі її,
Тож і вітають мене солов’ї.
Монолог у дорозі з Чорнобиля
Біда, як кажуть, за бідою.
О наша воле молода...
Де Прип’ять славилась водою,
Тепер чорнобильська біда.
Де важко людству і людині,
Хоч під ногами чуєм твердь.
Та розповзлась по Україні
Радіаційна тиха смерть.
Вона чигає і за мною,
Лягає тінню на чоло,
Де звіку понад Уж-рікою
Біліє і моє село.
Де червоніють краснотали,
Де чебреці війнуть з полів,
Там землю власну занедбали
Ті, хто душею обмілів.
Гіркої правди ніде діти –
Вона воскресне і з віків...
Біди чорнобильської діти
Ще проклянуть своїх батьків.
Чи вголос, разом,
чи потроху,
Та меч прокляття прозвучить –
За нашу атомну Голгофу
І за останню смертну мить.
За всі гріхи, за всі спокути,
За все, що знищено дотла...
А так хотілось добрим бути –
Таким – як мати привела.
Тож повторити знову мушу,
Гукнути словом до людей:
– Загляньте глибше –
в серце, в душу,
Полуду скинувши з очей.
Зверніться в помислах до Бога,
Допоки чує небокрай,
Що в пекло – не одна дорога,
Тож на землі творімо рай.
Земля лиш пам’ять нам поверне –
Про всіх полеглих і живих...
Не заросте колючим терном
Стежина в ринвах польових.
І проведе мерщій до хати –
Чи в пізній, чи в ранковий час,
Щоб тільки правди не приспати –
Вона одна врятує нас.
Вона – і мужність, і розрада,
Вона, як совість, промовля.
Душа і доля наша – Правда,
А годувальниця – Земля. Терен – життя
Життя – не асфальтна дорога,
Не стрічка, що стелиться легко.
Життя – то щоденна тривога,
То серця невтомного клекіт.
Життя – крутосходи тернові,
Щоб тільки надії не згасли,
Та ще боротьба до крові, –
Щоб вижити і не впасти. Друкується за книгою Володимира Матвієнка «На рідних роздолах». Київ, «Український письменник»
«Золотий Лев» дістався
«Сестрам монастиря Магдалени»
У неділю завершився міжнародний Венеціанський кінофестиваль.
Хоча «Сестри монастиря Магдалени», другий фільм шотландського актора Пітера Маллена, зазнав різкої критики Ватикану за образу католицької церкви, ця історія, що розповідає про знущання над дівчатками в монастирі в Ірландії, одержала головну премію «Золотий Лев Святого Марка». Журі, очолюване китайською акторкою Гун Лі, також вчинило вельми сміливо, вирішивши нагородити Великим призом «Будинок дурнів» Андрія Михалкова-Кончаловського, трагікомедію, що розгортається на тлі першої чеченської війни. Навіть французькі журналісти (а картина є російсько-французькою за виробництвом) вочевидь не очікували такого розкладу. Адже фаворитами вважалися інші стрічки – «Ляльки» японця Такесі Китано, «Людина з поїзда» француза Патріса Леконта (щоправда, він разом зі своїм улюбленим актором Жаном Рошфором утішився двома нагородами публіки), «Брудні чарівні дільця»(Dirty Pretty Things) англійця Стівена Фрієра. Цікаво, що включена в конкурс в останню мить американська картина «Далеко від раю» Тодда Хейнса про расові проблеми в Коннектикуті в 50-ті роки отримала відразу дві премії журі: за художній внесок – оператор Ед Лекмен, за кращу жіночу роль – Джуліенн Мур (вона ж була обрана і глядачами). Три призи дісталися південнокорейській стрічці «Оазис» про любов чоловіка до дівчини, що страждає церебральним паралічем: Лі Чан Дону – за режисуру, юній виконавиці Мун Со Рі – премія імені Марчелло Мастроянні, а також нагорода ФІПРЕССІ. Кращим дорослим актором визнаний італієць Стефано Аккорсі, котрий зіграв поета Діно Кампану у фільмі «Подорож за назвою Любов» Мікеле Плачидо.
До речі, господарі Венеціанського кінофестивалю не мали приводу для образ ще й тому, що в конкурсі дебютів журі на чолі з італійським режисером Паоло Вірци вручило приз «Лев майбутнього» імені Луїджі Де Лаурентиса італійській картині «Двоє друзів» Спіро Шимоне і Франческо Сфрамелі та американській стрічці «Роджер Доджер» Ділана Кідда (друга з них ще заслужила премію ФІПРЕССІ).
У конкурсі «Проти течії» перемогу одержав Тянь Чжуанчжуан із КНР із фільмом «Весна в маленькому містечку». Спеціальна премія дісталася японській картині «Червнева змія» Синьї Цукамото. Особливого згадування журі (його президентом був ліванський критик Гасан Абдул Халек) удостоїлися мексиканський класик Артуро Рипстейн («Діва похоті») і гонконгський режисер Фрут Чан («Громадський туалет»).
Додатково відзначилося проявом неполіткоректності при роздачі нагород на 59-му Венеціанському кінофестивалі журі ФІПРЕССІ. Воно окремо відзначило з колективного фільму «11.09.01, 11 вересня» одну з найбільш антиамериканських новел англійця Кена Лоуча, котрий від імені героя-чилійця нагадує про події іншого 11 вересня (у 1973 році в Сантьяго) і різко критикує лицемірну політику США, повідомляє kinozal.ru.
|
| |
