31 грудня Центральна виборча комісія оголосила про початок виборчої кампанії 2002 року. Такі вибори до вищого законодавчого органу країни в новітній історії України вже втретє відбудуться на території нашої незалежної держави. За цей відносно нетривалий час і політики, що бажають потрапити до складу українського парламенту, і виборці, що обиратимуть новий склад Верховної Ради, набули певного досвіду щодо участі у виборчому процесі. Від того, як спрацюють ці учасники виборчого процесу, залежатиме майбутнє країни на наступні чотири роки.
Слід зауважити, що за всю історію людства процедура виборів до владних органів набувала різноманітних форм волевиявлення одноплемінників. Точно не відомо, як проходило обрання вождя в доісторичні часи, але якщо порівняти з тим, як сьогодні обирають своїх ватажків у деяких азіатських, африканських та амазонських племенах, то можна сказати, що підхід до організації цього процесу в різних народів був різний.
В одному з племен Центральної Африки претенденти на керівну посаду мають пройти випробування своїм ...шлунком. У посуд, зроблений з сушеного гарбуза, насипають місцеві ягоди. Частина ягід нешкідлива, а інші спричиняють сильний розлад усієї системи травлення. Переможцем вважається той, хто після куштування вітрогонної їжі останнім спорожнить свій шлунок.
Дуже цікавими були вибори на деяких Полінезійських островах. Найбільш достойного обирали серед найповажніших людей племені. Для цього конкурентів обв’язували мотузкою, яка була перекинута через міцну гілку високого дерева. Той з них, хто зумів підняти й утримати свого опонента в повітрі, отримував пальму першості.
Але, мабуть, найбільш розповсюдженим засобом отримати владу була банальна бійка між кандидатами на вищу посаду. Тогочасний спосіб життя вимагав, щоб на чолі роду був найсильніший, найспритніший та найвдаліший воїн. З розвитком же цивілізації людське суспільство розробило інші методи обрання своєї влади. Одним з них стали вибори владних органів шляхом голосування всіх громадян тієї чи іншої держави.
Вперше такі вибори відбулися в Стародавній Греції. У багатьох містах-полісах античної Греції верховна влада належала зборам громадян, на яких вони вирішували долю своїх міських демократій. Найбільш відомими були Народні збори в Афінах. Участь в цьому інституті влади брали всі повноправні громадяни Аттики. Регулярно кожні десять днів Народні збори вирішували внутрішні та зовнішні питання полісу: обирали вищих посадових осіб, визначали порядок витрат державних коштів, оголошували війну та ухвалювали рішення щодо укладення миру. Поточні справи управління, тобто функції виконавчої влади, були покладені на посадових осіб, яких на Народних зборах обирали до ради 500.
Багато чого з досвіду грецьких полісів взяв Стародавній Рим. Так, Римською державою часів республіки керував сенат, обраний з числа аристократів-патриціїв. Для здійснення судової та виконавчої влади на народних зборах обирали двох консулів та народних трибунів. Вважалося, що кожен римлянин може бути обраний до сенату або стати консулом і керувати державою. Заповітною мрією повноправного римського громадянина було досягнути вищих державних посад. Тому поміж енергійних та честолюбних римлян тривала досить запекла передвиборча боротьба, яка часто набувала досить цинічного характеру. Зразком такої боротьби може слугувати пам’ятка, складена в 64-му році до н.е. римським муніципалом Квінтом Тулієм на допомогу брату Марку Тулію, що висунув свою кандидатуру на одну з вищих виборних посад Римської республіки.
«Подумай. Оскільки найбільший недолік наших громадян – те, що вони під впливом роздач (безкоштовних пайків – авт.), як правило, забувають про хоробрість і гідність, то добре взнай і подумай, в якій державі ти живеш, чого прагнеш, хто ти.
Дій з двох сторін. Висування кандидатом вимагає дій подвійного характеру: одні повинні полягати в забезпеченні допомоги друзів, інші – в досягненні визнання народу. Старання друзів мають походити від послуг, давності дружби. Перш за все, схили на свій бік і забезпеч підтримку тих, хто завдяки тобі отримав чи сподівається отримати якусь користь. Сподівання на нові послуги з твого боку і твої недавні послуги спонукають людей завзято діяти на твою користь.
Розписуй і розподіляй. Зроби так, щоб обов’язки кожного, хто перед тобою в боргу, були розписані та розподілені. Нехай вони розуміють, що ти уважно слідкуєш за їхніми послугами. Нехай знають, що ти добре бачиш і відзначаєш, скільки кожен з них для тебе робить. Обміркуй і зваж, скільки хто може, щоб знати, чого очікувати і вимагати від кожного.
Шукай друзів. Потрібно завести друзів різного роду. Для набуття блиску – людей, відомих становищем та іменами, які якщо і не сприяють залученню голосів, то все ж надають шукачу певної ваги; для отримання голосів – людей впливових.
Дружи з тими, хто панує. Постарайся за допомогою численних і різноманітних дружніх зв’язків закріпити за собою всі центурії (округи – авт.). Кого зможеш – сам, інших – через спільних друзів. Якщо ти налагодиш дружні стосунки з людьми, які верховодять, то за їх допомогою легко триматимеш у руках основну масу.
Знаходь, відвідуй, укріплюй. Розшукуй і знаходь потрібних людей в кожній області, взнай їх, відвідай, закріпи їх дружнє ставлення до себе, постарайся, щоб вони за тебе клопоталися в своєму окрузі. Треба, щоб ти здавався їм не лише номенклатором, але й добрим другом.
Знай настрій кожного. Старанно дотримуйся правила: якщо почуєш чи відчуєш, що той, хто обіцяв тобі підтримку, як кажуть, перефарбувався, то приховай, що ти це знаєш; якщо він захоче обілити себе в твоїх очах, то підтвердь, що ти ніколи не сумнівався в його намірах. Потрібно знати настрій кожного, щоб мати змогу визначити, наскільки кому довіряти.
Заохочуй тих, хто тебе супроводжує. Потрібно подбати про те, щоб тебе щодня супроводжували люди всілякого роду, різного віку й становища. Це створює сприятливе враження, додає гідності. Постарайся, щоб ті, хто робитиме це охоче, зрозуміли, що цією послугою вони зобов’язують тебе назавжди.
Посміхайся тим, хто тебе вітає. По відношенню до тих, хто тебе вітає, потрібно тримати себе так, щоб найменша увага з їх боку здавалась їм найприємнішою для тебе. Відповідай взаємністю. Люди, спостерігаючи за багатьма суперниками, бачать, що один із них звертає на їх люб’язність найбільшу увагу, і часто віддають свої голоси саме йому.
Вселяй страх. Потурбуйся про те, щоб про твоїх суперників поширювалися ганебні чутки – чи про злочин, чи про розпусту, чи про марнотратство. Наводь на суперників великий страх перед загрозою суду, зроби так, щоб вони знали, що ти слідкуєш і спостерігаєш за ними.
Не зачиняй дверей. Погляд і обличчя є дверима в душу, але якщо твої думки сховані й зачинені, то вихід не має великого значення.
Прикидайся. Здобуття прихильності народу вимагає лестощів, щедрості, поширення сподівань на тебе, як на державного діяча. Скажи собі, потрібно прикидатися. Прикидайся так, щоб здавалося, що ти робиш все за природною схильністю. Виразом обличчя і словами приваблюють людей більше, ніж справою.
Підлещуйся. Ти не позбавлений товариськості, але тут надзвичайно необхідні лестощі. Будучи ганебними в інших умовах, вони вкрай потрібні претенденту. Вигляд, вираз обличчя, мова мають бути пристосовані до тих, з ким спілкуєшся.
Нікому не відмовляй. Охоче обіцяй свою допомогу всім, не відмовляючи нікому. Якщо ти обіцяєш – це невизначено; якщо ж відмовиш, то, звісно, відштовхнеш від себе багатьох, до того ж негайно.
Думай. Люди стають прихильниками і ревнивими виборцями, головним чином, завдяки трьом обставинам: послугам, надії й щирому душевному уподобанню. Потрібно засвоїти, яким чином слід використовувати кожну з них».
Використовуючи ці рекомендації, Марк Тулій, за родовим прізвиськом Цицерон, – виходець з провінції – блискуче витримав передвиборче суперництво і став консулом Римської республіки. Але період виборної влади в Римі вже закінчувався. На зміну республіки прийшла імперія, з падінням якої завершилась епоха античного світу.
Часи Середньовіччя крім всебічного зміцнення абсолютної влади все ж змогли дати достойні зразки демократичного управління. І знов, як в Елладі, поміж перших були міста-республіки. Влада у Венеції, Флоренції, Генуї, Гамбурзі та інших торгових республіках обиралася та була підзвітна своїм виборцям. Потрібно зауважити, що виборчим правом володів далеко не кожний мешканець цих славнозвісних міст. Широко застосовувався майновий та становий ценз.
На відміну від цього в древніх містах Київської Русі, разом з княжою владою досить широко існував інститут виборчої влади – віче, де правом голосу була наділена кожна вільна людина. Особливо значення віче посилилося в період феодального роздроблення Русі. Його функції охоплювали всі сфери державного правління. Проте, коли на престолі опинявся новий князь, віче укладало з ним формальну угоду («ряд»), за якою князь зобов’язувався не переходити встановлених меж влади щодо віча, а воно, в свою чергу, визнавало над собою його владу.
На вічі по його складу не могло бути правильного обговорення питань та правильного голосування. Рішення приймалося на слух, скоріше за силою крику, ніж за більшістю голосів. Коли віче розподілялося на партії, рішення приймалося за допомогою колективної бійки: сторона, яка перемагала, вважалася більшістю.
Вже пізніше, в славетній козацькій республіці – Запорозькій Січі, досвід віча допоміг організувати демократичне управління в цій військовій державі.
В основі порядків запорожців лежала громада, мир, товариство. Верховна влада належала військовій раді. На цій раді могли бути присутні всі без винятку січові козаки. Тут панувала цілковита рівність між всіма членами громади: кожний мав однакове право голосу. Будь-які рішення, ухвалені більшістю голосів, вважалися обов’язковими для всіх. Щороку 1 січня січова рада обирала строком на один рік уряд запорозького війська – військову старшину. Процедура обрання, за словами очевидців, була така: «Кошевой у них избирался не голосами, а криком и киданием шапок на избираемого...» (Самоїл Величко, Літопис, Київ,1855, ІІІ, 175).
Зі знищенням Запорозької Січі вибори припиняють відігравати значну роль в нашому суспільстві і тільки наприкінці 80-х років минулого століття виборче право знов посідає належне місце.
З приходом демократії на українську землю вибори стають помітною віхою в житті країни. Це обумовлено тим, що процедура виборів побудована за одним з ключових принципів демократії, який конституційно закріплений в статті 71 Конституції України: «Виборцям гарантується вільне волевиявлення». Такий підхід забезпечує неможливість вольового нав’язування позиції однієї частини суспільства другій. Разом з іншими демократичними цінностями вільне волевиявлення створює умови, коли влада не може бути повністю монополізована будь-якою партією або політичною силою. Різним незалежним організаціям та особистостям на законних засадах надається можливість мирно конкурувати за владу. А ось, які конкретні можливості є у кандидатів, пояснює використання ними тих чи інших виборчих технологій.
Досвід останніх виборчих кампаній виявив загальні технології, що їх найчастіше застосовували різноманітні політичні сили: маркетингова, адміністративна, організаційна, неструктурована, комплексна. Використання тієї чи іншої моделі проведення виборчої кампанії насамперед пояснювалося наявністю у претендентів до владних органів тих чи інших ресурсів.
В маркетинговій технології кандидат або виборче об’єднання виступає як «товар», який організатори кампанії повинні «реалізувати» на політичному ринку за допомогою політичної реклами та піар-заходів. При цьому основні ресурси витрачаються на оплату консультантів та на проведення інтенсивної рекламної кампанії. За оцінками фахівців, така виборча кампанія для кандидата-мажоритарника обійдеться замовнику у 200 – 250 тисяч доларів США, при наявності кваліфікованої команди. До партій, які більш-менш орієнтовані на маркетингові технології, зараз можна віднести «Яблуко» та «Зелених».
Адміністративна модель потребує доступу до реальної влади. Тому її можуть використовувати лише політичні сили, які володіють владно-розпорядчими повноваженнями. Грамотне використовування адміністративних ресурсів може забезпечити виграш на виборах, але орієнтація виключно на сили працівників адміністративних органів може призвести до поразки. Щоб цього не трапилося, потрібні особиста зацікавленість всієї виконавчої вертикалі в успіху та досвідчені організатори проведення агітаційно-пропагандистських заходів. Зразком застосування адміністративних технологій можуть бути вибори деяких мерів міст та органів місцевого самоврядування.
При використанні організаційної технології основна увага зосереджується на діяльності регіональних структур виборчого блоку або партії. На відміну від перших двох моделей, ця технологія передбачає наявність постійної та дієздатної агітаційної мережі у більшості регіонів країни. Особливість розгалуженої партійної структури дозволяє вести пропагандистську роботу незалежно від початку офіційної виборчої кампанії. Ведення виборчої боротьби з використанням організаційних ресурсів одне з найбільш ефективних. Однак виборчі моделі такого роду доступні тільки великим, давно існуючим партіям або блокам, які мають сильні регіональні організації. Такою партією можна сміливо назвати КПУ.
Неструктурована модель зорієнтована на використання головного ресурсу подібної технології – лідера партії або блоку. Успіх при застосуванні цієї стратегії цілком залежить від особистих якостей лідера та рівня його популярності у виборців. Раніше, на початку 90-х років ХХ століття, ця модель досить часто забезпечувала загальну перемогу, не вимагаючи створення потужної команди. Зараз без наявності досвідчених фахівців-організаторів така технологія не витримує конкуренції з серйозно підготовленими опонентами. Тому вельми часто до харизми відомого політичного діяча додають групу з політичного менеджменту та маркетингу. Імовірно, що саме за цим принципом діятиме блок «Наша Україна», використовуючи електоральні можливості свого лідера – Віктора Ющенка.
Комплексна виборча технологія характеризується тим, що використовує всі вищевказані моделі. Проведення такої виборчої кампанії потребує наявності ресурсів по всіх напрямках діяльності: фінансової, адміністративної, організаційної, менеджерської. Найкращі можливості для застосування цієї моделі є у СДПУ(о).
В цілому ж перемогу на виборах забезпечують не застосування конкретних моделей виборчих технологій, а люди, які здатні висунути ідеї, привабливі для більшості населення, визначити стратегічні цілі та досягти їх, мобілізуючи для цього всі наявні ресурси.
Володимир ЛЕНСЬКИЙ
Малюнок Ігоря ЛУК'ЯНЧЕНКА
