В зеленім селі на Поліссі,
Де біла хатина в саду,
Де мати, неначе із пісні,
Хоч знала і горе, й біду.
Люблю я поліську природу,
Де ліс понад річкою Уж,
Де все і квітує, і родить,
І ти цю красу не поруш.
Приспів:
Люблю я свою Україну,
Як матір, як неньку, люблю.
Цвіте в моїм серці калина –
Ота, що у ріднім краю.
А мати-журавка в зажурі –
Крізь вічні турботи й жалі
Навчала в ті роки похмурі
Робити добро на землі.
Збирати зерно до зернини,
Виходить до сонця з пітьми.
На поміч прийти до людини
І жити у дружбі з людьми.
Приспів.
Я заповідь мамину знаю –
То совість моя у житті,
То голос із отчого краю,
І з ним я – не у самоті.
Приходжу, немов до родини, –
І радість, і сум розділю...
На поклик іду до людини,
Свою Україну люблю.
Приспів. | | Друкується за книгою Володимира МАТВІЄНКА «Пісне моя зоряна».
Київ, «Музична Україна», 2001 |
Архаїчна музика Львівщини
Справжній сюрприз очікував львівських музикознавців, які побували в етнографічній розвідці на східній Бойківщині, – до них потрапили невідомі раніше інструменти – ударні ідіофони, тобто великодні «клепачки», та весільні «колокільці». Кілька таких обрядових архаїчних раритетів з Івано-Франківщини поповнили колекцію науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Вищому музичному інституті імені М. Лисенка, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Бойківське клепання – народний звичай, що бере початок із магічних традицій поганства й непередбачений християнською літургією. Втім і понині «клепачки» використовують виключно напередодні Великодніх свят у трьох сусідніх селах – Слобода Болехівська, Лужки та Липа. Спеціально виготовленими двома дерев’яними молоточками вдаряють, тобто «клепають», за місцевою говіркою, у звичайну дошку. Її підвішують до дзвіниці під невеличкий дашок з боку, що звернений до церкви, застосовуючи тонкі ремінці. Цікавим є й спосіб гри на ній, що увібрав християнську символіку: роблять три швидких рівномірних удари. Отже, можна вважати, що описані клепачки – дошка з окремими молоточками – належать до найстаріших форм музичних інструментів, у яких звук видобувається ударами по дерев`яній основі. До речі, подібні інструменти зафіксовані в низці областей Росії, де ними користуються для вигону стада на пасовисько, а також у Латвії – для відбивання ритму під час танцю або оповіщення про кінець польових робіт.
А ось у селах Старий Мізунь та Кропивник зафіксовані весільні «колокільці», не зауважені раніше музикознавцями. Цей атрибут обряду являє собою дерев`яний стрижень завдовжки 30-40 см, на який за допомогою шалевої хустини здавна нав`язували кулеподібні металеві бубонці із прорізами, наповнені шротинками. «Колокільцями» дружба хрестить молодих, коли вони йдуть до шлюбу, ними ж вдаряє по святковому столу, обходячи його «за сонцем». Цікаво, що схожі інструменти були зафіксовані у Прибалтиці – в литовців це джингуліс, а в латишів – егліте. Отже, ці несподівані знахідки, на думку львівських музикознавців, стимулюватимуть пошук інших раритетів у віддалених селах українських Карпат.
|
|
|
