 Дійсно, сьогодні це ошатне місто на лісостеповій Сумщині відкрите людям і світові. Хоч не так давно було зашорене й закрите для відвідувачів, інформації і так званих «дослідників». Певна річ, на те були свої причини. Та життя, як мовиться, вносить свої корективи, а відтак знімаються тривалі завіси на ті чи інші життєві явища, виробничі процеси тощо. Якщо можна так висловитися: люди відкриваються і довіряють людям, а міста – світові. Мешканці Шостки стали мовби щедрими свідками один для одного, а відтак і для гостей. Недаремно ж свідчить народна мудрість, що краще один свідок, ніж десять тисяч чуток. Та це й закономірно, адже коли в річищі багато води – і криниці не міліють. Воістину тоді кожна травинка має свою росинку. Кожна людська душа своїм голосом промовляє.
Про все це захоплено розповідали працівникам Промінвестбанку з Києва довірливі жителі Шостки, тамтешні колеги, друзі і просто знайомі. Адже 3 вересня Шостка щедро, святково – пісенно і спортивно відзначала свій ювілей, тобто 262 роки від дня заснування, а ще 58 років з дня визволення від німецько-фашистських загарбників. Отже, гостями уже згаданого міста і багатолюдного свята були не лише його жителі, а й численні відвідувачі з навколишніх сіл та районів Сумщини, з Києва і Москви, і, звичайно ж, з обласного центру.
Від себе лише додам, що урочистості, присвячені окремому селищу, селу чи місту – визнання особливе і дата незабутня. Як відомо, це свято відзначають тисячі людей. Тож, як і годиться, до святкування готувалися всі і загодя. Ніщо не могло перешкодити світлим настроям шосткінців. Міський стадіон «Свема», звичайно ж, був переповнений. Саме там відбулося театралізоване дійство «Шостка прямує в майбутнє».
 Нам сердечно розповідали вчителі й учні, що наче на кадрах кінохроніки перед глядачами постала історія Шостки – давня і сьогочасна. Думається, кожен здогадається, що творці, будівничі цієї історії – наші люди, хоч на превеликий жаль, часто безіменні, а то й забуті. А забувати, хоч як це прикро, ми вміємо. Вчитися забудькуватості нам не треба, за плечима неабиякий досвід. Можна лише ствердити: чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
А мовиться все це до того, що відому, на перший погляд Шостку, ми, гості, відкривали для себе разом з господарями. І символічно, що знайомство з містом почалося з хлібозаводу. Підприємство, сказати б, мобільне і хлібосільне. Чого тільки варта назва «Хліб ароматний». До речі, на заводі працює 38 відсотків молодих людей, а всього трудиться 290 чоловік і випікають 17 тонн різної продукції на добу. Щоправда, у сімдесятих роках згадане підприємство щодоби випікало сорок тонн. Як бачимо, уже з кількох названих цифр можна здогадатися про заводські проблеми.
Директор Олександр Непомнящий очолює підприємство всього три роки. Зате начальник виробництва Тамара Іванівна Філько віддала заводові понад тридцять років. По суті, все життя сама навчається випікати святий хліб і водночас навчає інших. Знає всі технологічні процеси, що потрібні у цій нелегкій, священнодійній роботі. І люди, певна річ, глибоко вдячні Тамарі Іванівні за науку, за щедрість добротворної душі. Мимоволі саме там пригадалися мені пророчі рядки Марка Антонія про те, що велич народу не в тому, що він забрав у інших, а в тому, що він роздав. Наш народ завжди щедро обдаровував інших своїм хлібом – запашним багатством українських земель, красою культури, наукою працювати і дарувати людям радість творення добробуту у власному домі. Тепер, здобувши незалежність, наш народ будує нову демократичну державу Україну. І всі його здобутки від щедрості душі, творчості і взаєморозуміння з ближніми і далекими сусідами. Адже у скупого друзів не буває. Тому давня народна мудрість і нині підказує нам: «Птиця вибирає собі дерево, а не дерево птицю».
 Шосткінці люблять своє місто, пишаються його історією, сучасними новобудовами. І де б не побували, ми пересвідчувались у цьому. Для читачів і для себе відзначу: місто дивовижно зелене, чепурне. На вулицях можна зустріти фруктові дерева, а крім того берези, верби, тополі, акації, липи, каштани, в’язи, горобину тощо. Одне слово, все, що росте у Слобожанському краї, на благословенній українській землі. А звідси і гордість шосткінців за своє воістину заквітчане місто.
Виступаючи у міській школі №1, ми дізналися, що тут пишуть тематичні твори не лише учні, але і вчителі. Тема для учнів – «Історія свого класу», а для вчителів «Історія школи». Такий цілком доступний конкурс і своєрідне змагання для учнів і педагогів. А водночас це і школа художнього мислення.
Приємною несподіванкою для вчителів був дуже потрібний і щедрий подарунок Промінвестбанку – телевізор, який вручив присутнім голова банку «Національний кредит» Павло Володимирович Матвієнко. Тому у своєму слові вдячності директор школи Антоніна Георгіївна Кобилякова від імені батьків і дітей, від усього педагогічного колективу висловила низький уклін керівництву банку, зокрема, відомому економісту, професорові, поету Володимиру Павловичу Матвієнку. І на прощання додала: «Тепер ми будемо бачити один одного на екрані. Як у рідному домі, в одній сім’ї. Тому і запрошую всіх вас на іменини школи, їй незабаром виповнюється тридцять років».
Взагалі день у місті Шостка був заповнений по вінця. Не можна не згадати щирі зустрічі з трудівниками «Заводу хімреактивів», з колективом «Науково-дослідного інституту хімічних продуктів» тощо. До речі, згадані установи давно співпрацюють з Промінвестбанком.
 Скажімо, багатьом запам’ятався короткий і конкретний виступ директора «Заводу хімреакетивів» Сергія Івановича Будакова, який сказав: «Промінвестбанк – найбільш потужна фінансова структура. По суті, це єдиний банк, з яким співпрацює наш завод. Три роки тому ми одержали від нього перші кредити. А минулого місяця прийнято рішення про валютний кредит у 80 тисяч доларів для відкриття на заводі нового виробництва. Така наша взаємна життєва і виробнича конкретика».
На закінчення окремо хочу сказати про захоплюючий концерт творчої групи Промінвестбанку, на якому повноголосо і розмаїто звучали пісні на вірші Володимира Матвієнка. То був справжній пісенний подарунок для мешканців Шостки, що відбувся у переповненому міському Будинку культури. А свій талант присутнім у залі щедро дарували заслужені артисти України В. Волощук і С. Торбенко, іскри гумору дотепно розсипав народний артист України Г. Булах, своєю щирістю полонили людські серця П. Мрежук, Ірина Шинкарук і юна Марта Спіженко. Певен, що незабутніми на все життя залишаться у пам’яті і серцях шосткінців і «Величаві Карпати», і  «Поліські в’язи», і «Лелеча пісня», і сонячне гроно інших мелодій з поетичним словом В. Матвієнка. Адже з талановитою піснею не розлучаються. Тому свої нотатки завершую поетичними рядками, що народилися дорогою до Шостки:
Дорога крізь бори до Шостки,
Що озивається і в пісні...
І, знов мене вітали сосни,
Як там, на рідному Поліссі.
Відчув я серцем дух живиці,
Землі плодющої дихання.
Допоки є вода в криниці,
То наша зустріч не остання.
Микола СИНГАЇВСЬКИЙ,
лауреат премії
імені Лесі Українки
|
