Початок читайте тут.
Ще до 1917 року в селі була відкрита церковно-приходська школа, в якій на той час працював один учитель. Після 1917 року було засновано початкову школу, що згодом стала першою в районі  семирічкою. А з 1935 року – вже середньою. В 1978 році школа була реорганізована в неповну середню.
Рік будівництва школи – 1905.
Війна, літа і роки, природні стихії призвели до того, що обидва її приміщення тривалий час перебували в аварійному стані. Гостро постало питання щодо припинення навчання учнів у такій школі, адже у згадані приміщення часом було навіть небезпечно заходити.
Та минали роки. І 25 серпня 2000 р. назавжди запам’ятається батькам і дітям села Білка. Саме в цей сонячний день тут було урочисто відкрито загальноосвітню школу на сто місць. Це воістину щедрий дарунок вчителям і учням до нового навчального року. А зробив той дарунок відомий економіст, професор, Голова Правління Промінвестбанку Володимир Матвієнко.
Лише один рік тривало будівництво цієї прекрасної будівлі. Нині в школі є все необхідне для навчання дітей: просторі кабінети хімії та біології, фізики і математики, історії та природознавства, музики та образотворчого мистецтва, сучасний комп’ютерний клас, гральна кімната, бібліотека, кімната-музей історії рідного краю тощо. Школа повністю забезпечена новими меблями, підручниками. Є відео– і телеапаратура.
Нині в Білківській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, «Школі Володимира Матвієнка» навчається 109 учнів. З ними працюють 14 досвідчених педагогічних працівників, 11 чоловік обслуговуючого персоналу.
 Отже планета дитинства у Білці, тобто її красуня-школа діє, дає знання учням, усміхається до світу. Можна сміливо сказати: школа виховує справжніх господарів свого Поліського краю, своєї землі.
До речі, найсучасніший навчальний заклад постійно перебуває в полі зору членів Правління та особисто Голови Правління Промінвестбанку, поета, публіциста Володимира Павловича Матвієнка. А такому пароплаву судилось далеке плавання. Тож у Білці віднині усе починається з нової школи, зі щоденних уроків, з навчально-виховної роботи.
І на цей раз працівників Промінвестбанку покликав у Білку малиновий голос дзвоника, голос надії на завтрашній день.
Дорогою мені згадувалась народна мудрість, що запала в пам’ять ще зі шкільних років, а саме: «Мудрим ніхто не вродився, а навчився», або ж «Не лінуйся рано вставати та змолоду більше знати». Не зайве навести ще й таке прислів’я: «Пташка красна своїм пір’ям, а людина – своїм знанням».
А двоповерхова школа-красуня уже виднілась та уявлялась звіддаля. Навіть зовні – привабна веселкова будівля. Біла з червоною мережкою. Легко впізнати на відстані. Справжня окраса древлянського села Білка. А тому цілком закономірно, що єдине моє запитання до вчителів було такого життєвого змісту: «З яким настроєм ідете до цього чудового храму науки?» І відповіді, певна річ, також були подібними. Ось лише деякі з них.
 Людмила Павлівна Євтушок працює в школі шостий рік, викладає хімію, біологію і географію: «Насамперед хочу доземно вклонитись і сердечно подякувати нашому славному землякові Володимиру Павловичу Матвієнку за школу, за цю домівку для багатьох з нас, а передовсім – для вчителів і учнів. Я – біолог. А біологія – це життя. Без природи ми ніщо. Та й хімія, до якої причетна, простягає руки в усі людські, земні і сущі справи. А тепер Білківська школа – моя друга домівка. Причому, школа в саду. Адже вже посаджений молодий сад, у який виходять шкільні вікна. І це також робота Володимира Павловича. Тож залишається працювати і радіти, віддавати дітям знання і душу».
Надія Олександрівна Харченко працює в школі понад двадцять років. Викладає українську мову і літературу. Добре пам’ятає приміщення старої школи. Тому її слово вдячності звучить, як сповідь: «З відкриттям школи мене, так би мовити, не полишає думка, що я спочатку починаю свою педагогічну працю. А в таких просторих, світлих класах-кабінетах і слово звучить дзвінкіше. Поруч з класикою я з радістю читаю дітям поезії Володимира Павловича. Діти якось особливо проникливо сприймають його поетичне слово».
Молода вчителька Тетяна Черешневська, до слова, донька Надії Олександрівни, працює в школі другий рік. Педагог молодших класів. Заочно навчається у Житомирському педагогічному університеті. На моє запитання відповіла коротко: «Насамперед я радію дітям. Якщо діти добре, старанно вчаться, то мені і стіни допомагають».
 У той передостанній, сонячний день серпня на шкільному подвір’ї було людно і гамірно. Батьки і діти, вчителі і учні вдивлялись у вікна Білківської школи. Першокласники, а також учні старших класів читали поезії. Лунали дзвінкоголосі рядки про найрідніше: про ошатну, сонячну школу, про колиску їхньої долі, село з такою загадковою і водночас простою назвою Білка, про синьозоре Полісся.
Ніхто не залишився без подарунків. А це не тільки «Букварі» для першокласників, а й пакети зі шкільним приладдям. Щоб не лише перо писало, а й допитливий розум. Отже, від Промінвестбанку і особисто від Володимира Павловича школярі Білківської школи мали добру нагоду відчути батьківську турботу. Переконатись, що око бачить далеко, а розум ще далі. Дітям, котрі під час літніх канікул працювали на полях господарства, подарунки вручив голова КСП Антон Гопанчук.
Тож юним школярам-білківчанам, а разом з ними і вчителям, я певен, назавжди запам’ятається перший дзвоник третього тисячоліття. А його переливи чуло тієї сонячної днини не лише село Білка, а й голубине небо над ним.
Поліська Білка звіддаля біліє,
І не змовкає тут дитячий сміх,
Бо рідна школа, як жива надія,
Привітно усміхається до всіх. Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
кореспондент газети «Обрій ПІБ»
Фото Віталія ПРИХОДЬКА
|
